Охота на монстрибу

Усмішка Остапа Вишні у юпці

 

Вирішили ми чомусь з батьком піти прогулятися. Батько мій медик - відома людина у певних кругах. І так сталося, що дуже вже він полюбляє усілякі прогулянки; каже: "Отак розвієш голову на вихідних і цілу неділю про дурниці не думаєш".

А вирішили ми прогулятися по місцях нашого народження (тато теж із Лозової, як і я). Татусіндер сказав мені, що є у нашому місті чи то район, чи то проста місцевість, що люди ласкаво називають "смердючкою". І що то воно таке - "смердючка"? Невідомо, але ясно, що воно смердить. Батько розповідав, що там колись було знамените сміттєзвалище. На території "смердючки" знаходилося декілька ставків. Всі вони були мілкими. Ніхто навіть не дивувався, побачивши у воді дитячу колясочку. (Я вважаю, сяма ця картина пахне жахливо.)

Та не тільки це виділяло "смердючку": солодкі аромати тухлого м`яса і запекшоїся крові наповнювали груди місцевих жителів. Просто бойня знаходилася поряд...

Йшли ми з батьком взагалі до Катеринівки рибу ловити, але там її давно повибивали електричними вудочками, і вийшло, що ми просто спінінгами помахали. Особисто я вирішила, що всю рибу з`їла велетенська акула, існування якої намагаються ретельно приховати. Я ж у тому ставку знайшла ножа - малого і розкладного. Побовталась у воді і знайшла. А ніж - то холодна зброя... Невже та акула відгризла руку комусь із катеринівців? Може, і про електричні вудочки правда? Акулу зловили, продали і розбагатіли, а тепер той ставок у Катеринівці нікому не потрібен. І це тому "смердючка" і досі смердить! На бойні ж акулу різали! Отаке-то діло коїться...

Про "смердючку" ще сказати треба. Там зараз ходити страшно. Я та батько по осені ходили, а тоді вже так холодно було, що вода замерзати почала. Ставки там попересихали, тілько джерельце Лозової тече та одненький кругленький - кригою вкрився. Він коло самої хвіртки у двір, де стоїть стара халупа облуплена. Посміялися я та батько, що у калюжу спінінги покидати можна, та не наважилися, оскільки чули, що минулого року на місцеву рибу моровиця напала. Ми чого і пішли туди, так щоб дізнатися, чи є там ще смердюча риба, а чи води з відерце.

Там ще було таке болото потріскане, куди ми швиденько влізли. Ми - хоробрі і безстрашні мисливці за монстрибою, татос дочес! Ми не боялися і тоді, коли проходили повз камиші, де спала скажена лисиця. Я вирішила, якщо вона нас покусає, а ми покусаємо інших людей, то це місце стане називатися "скаженою смердючкою".

Я такі прогулянки просто обожнюю: навкруги тихо, тілько вовки виють! Наступного разу, мабуть, з дідом піду. Отоді-то буде пригода так пригода!