КОЛОМІЄЦЬ ПОМЕР - "ФАРАОНИ" ЛИШИЛИСЯ

 

            

Мабуть, немає такої театрально зацікавленої людини, яка б не чула про славнозвісних «Фараонів». Якщо і знайдеться який чолов’яга, що здивовано ворухне бровами, то він необов’язково опиниться неосвіченим бідолахою. Це означатиме лише те, що він, як справжній українець, або не пам’ятає, або забув.

Телевізійна вистава режисера Ісаака Шмарука 1964 року випуску полонила серця і стала народним надбанням, але швидко згасла у світлі нових культурних тенденцій. П’єса Коломійця занадто швидко стала здобутком аматорських театральних колективів і перейшла у розряд низькопробних творів.

Зарано ставити хреста на «Фараонах» - вони ще здатні воскреснути завдяки волі сміливих режисерів, які оцінять гумор, підґрунтям якого є проза життя.

Перлиною творчості українського драматурга XX століття Олексія Федотовича Коломійця є його п’єса «Фараони», написана у 1961 році.

Обравши таку незвичайну назву твору, драматург виявив своє комічне ставлення до описаних ним типів характеру та поведінки персонажів. Герої його п’єси знали про фараонів тільки те, що вони користувалися необмеженою владою і ніколи не були жінками, та, незважаючи на вельми віддалене уявлення про модель життя давніх людей, боролися за помилкові ідеали.

Занадто просто буде назвати «Фараонів» комедією ситуацій, адже при сценічному втіленні спектр трактування жанрової специфіки твору збільшується. Якщо трохи попрацювати над змістом, можна зрозуміти, що ця п’єса є справжньою комедією норовів, оскільки автор розповідає не про суцільну чергу курйозних ситуацій, а про поведінку людини у суспільстві, про різницю характерів своїх персонажів, стереотипи нерівності у взаємовідношеннях жінки та чоловіка.

Місце дії – звичайне українське село, а в тому селі живуть такі ж звичайні люди. Вихідна подія комедії охоплює сцену нічного зібрання сільських чоловіків, у яких під впливом спиртного розв’язуються язики, та наболіла тема несправедливості сама виходить назовні. От, приміром, Микола Таран: на роботі механізацією завідує, а вдома власною жінкою. Будні його сірі, примітивні, а бажання однобокі: їсти та спати. Отак, його життя – самі інстинкти, на яких, підтверджуючи своє прізвище, він пре, як таран, не розбираючи дороги. Микола має родину; працює їй на благо, а та родина як не розуміла його, так і розуміти не хоче. Чого вартий Таранів робочий день? Напрацюєшся, мов кінь, та й відпочити хочеться. Підеш з друзями, вип’єш трохи, аби кров по тілу прогнати, пісень заспіваєш у хорошій компанії, словом, душу відведеш. Додому прийдеш – на тебе півень горланить, що аж придушити його хочеться, а дружина не за тебе – за скотину заступається, мовляв, не треба до опівночі дворами тинятися. Яке ж тут щастя? Яке благополуччя? Лише друзі розуміють, бо вони теж чоловіки.

Ось такий образ самовпевненого і самодостатнього героя малює Коломієць на сторінках свого твору.

Усю першу картину двоактної п’єси драматург відводить під експозицію. Оскільки пролог відсутній, то інформація, передуюча головній події п’єси знаходиться у непрямому експозиційному об’ємі. З розмови чотирьох друзів: Тарана, Онисько, Аристарха та Оверко ми дізнаємося про їх найзаповітніші мрії, у яких жінки турботливі та поступливі, слова зайвого не скажуть, роботу свою мовчки виконуватимуть, чоловікам усіляко догоджатимуть, бо на таких і сваритися не хочеться. Таран розмірковує про можливе розлучення зі своєю Одаркою, бо в молодості вона ще личила до нього, але сумісне життя зробило її неслухняною. Навіщо пов’язувати собі ярмо на шию, якщо можна його позбутися? Друзі сходяться на думці, що їх долю врятує лише повернення часів правління єгипетських фараонів, за яких чоловіки у жіночій милості, як сир у маслі, купалися.

Драматург ділить дійових осіб на три покоління. До першого належать Грицько і Катерина, молоді та недосвідчені закохані. Вони відчувають окриленість від свого першого почуття, не підозрюючи про можливі перешкоди. На другий щабель Коломієць виводить подружні пари, до яких належить Таран з друзями та їх дружини. Саме на зрілих персонажах драматург акцентує увагу, зав’язуючи між ними конфлікти. Автор не просто висміює вади людських характерів або розмежовую кохання та сімейне життя, він порушує моральні проблеми свого часу, які не втрачають актуальності й до тепер. Коломієць виводить істину: з першим, навіть невдалим досвідом будь у чому час здатен творити дива, тому драматург обертає дійових осіб по віковому колу, розширюючи таким чином жанрові кордони. Місцевий сторож похилого віку Корній ніби спостерігає за наступними поколіннями з висоти свого досвіду, розуміючи, що кожен має пройти власні випробування на шляху до пізнання справжніх цінностей.

Головна подія п’єси ознаменована переворотом, що трапився за ніч. Чоловіки втратили право командувати, право бути головою сім’ї. Вони натерли на руках мозолі від чищення картоплі та доїння корів, аж доки відчули себе жіночими прихвоснями. Друзі очолили армію фараонів-аматорів, намагаючись довести власну незамінність, натомість їх дружини перетворилися на владних домінантів: стали пиячити, залицятися до сусідів, знущатися над знедоленими чоловіками. Найзапеклішу боротьбу вели Таран з Одаркою. На прикладі їх стосунків драматург довів безглуздість сварок між рідними людьми. Розлад у подружжі означає розкол держави, світу, адже усі ми – велика сім’я, і кожного за його працю, як сказав Таран про Одарку у фіналі, любити і шанувати треба.

Олексій Коломієць вдало побудував композицію п’єси. На зміну інтризі у другій дії приходить потужна контр інтрига, закручена на паралелях і антипатіях. Жінки та чоловіки здаються абсолютно різними. У момент кульмінації автору вдається показати жах і безглуздість боротьби між полами завдяки контрастній поведінці героїв. Драматург ніби ставить питання: невже за будь-яких часів між жінкою та чоловіком триватиме розбрат, а сумісне життя буде сповнене непорозуміння? Невже потрібно вірити нахабній брехні про чоловіків з Марсу, а жінок з Венери? Крізь кожне слово у своїй повчальній п’єсі «Фараони» Коломієць проніс ідею протиприродності такого порівняння. Наші життєві функції генетично закладені в організмі, тому жінки від природи більш м’які, ніжні та тендітні, прагнуть домашнього затишку та продовження роду; чоловіки ж більш агресивні, войовничі, збудливі, лише у союзі їх протилежні якості  здатні урівноважити одна одну. Тож замість того, щоб шукати втіхи поряд з такою ж жіночною або мужньою людиною, потрібно просто спробувати прийняти того, хто доповнить тебе.

Кохання – складне почуття, спочатку воно заволікає, охоплює пристрастю, а далі згасає і починає здаватися звичкою. Олексій Коломієць доводить, що навіть після десяти чи двадцяти років шлюбу не варто забувати про кохання. Тарану з Одаркою шлюб здався немилістю, бо за роботою та хатніми справами вони встигли охолонути один до одного. Одарка не стала гіршою дружиною, просто Таран до неї звик. У «Фараонах» Коломієць яскраво демонструє боротьбу людини за примарне краще життя, кепкуючи над її невмінням насолоджуватися тим, що вона має.

Кульмінаційний момент п’єси зосереджений навколо загальних зборів, на яких підлеглі чоловіки обурено скаржаться жінкам на важку, непосильну роботу. Вже і сліду не лишилося від тієї зарозумілості, від пихатості. Вже допомоги, відпочинку хочеться, але що тепер пісню співати? Наслухались.

Олексій Коломієць не створює особливих, неповторних характерів для героїв своєї п’єси, натомість він виписує загальні типи поведінки українських людей. Драматург вбачає у майже родинних стосунках поселян масштаб великої держави зі зведенням своїх законів та правил. Він прослідковує та вивчає закономірності стосунків та спілкування українців і виражає їх за допомогою яскравих, кумедних, щедро приправлених гострим перцем, майже незабутніх ситуацій. Якби ми більше думали про наслідки своїх слів та вчинків, якби не сподівалися на манну небесну, що ні з того ні з сього посиплеться на нас, якби ми менше ляси точили, а більше діла робили, ніколи б не виникало безглуздих  докорів сумління та розуміння, що власна дружина пошила тебе у дурні. На жаль, визначення нашої ментальності вміщується у декількох словах: моя хата скраю – нічого не знаю. «Фараони» Коломійця ламають стереотипи, даючи можливість українцю, хоча б лише на сторінках твору, змінити своє світосприйняття і бути більш чутливим до чужих проблем.

У розв’язці драматург повертає жінок та чоловіків на свої звичні місця, за щоденну роботу, та однозначно, пережита пригода змусила Тарана та його друзів визнати цінність, складність та необхідність жіночої праці.

П’єса написана живою українською мовою, вміщеною у побутові діалоги, які вдало передають атмосферу сільської місцини. На перший погляд, просторічна мова – єдиний засіб, яким користується драматург. Насправді, більшого колориту надають твору фразеологізми (другі півні – про ранній час; хоч до рани прикладай, такий лагідний; з п’ятого на десяте, тобто неуважно; дати маху – помилитися), а також прислів’я, наприклад, чужого собака кусає – тобі не боляче, а на самого комар сяде – вже і руками махаєш; та найбільш комічною і водночас гіркою є приказка одного з Таранових друзів, визначена його безпомічністю перед пошиттям дитячих суконь: жінкам пить, а чоловікам сльози лить. Можна стверджувати, що стильові особливості твору залежать від особливостей народного життя: Олексій Коломієць об’єднав укорінені в українській свідомості християнство та язичницькі традиції, створивши самобутню комедію.

Драматург зобразив три дні з життя героїв п’єси. Він дав можливість двох шляхів її сценічного втілення: як реальна пригода, яка цілком могла трапитися на ниві непорозуміння і стати наслідком виваженого плану жіночої помсти, або ж даний сюжет можна підбити під рамки прийому сну, перетворивши історію автора на повчальну казку, тобто притчу. Використовуючи народні пісні при написанні п’єси, Коломієць натякає на можливість реалізації «Фараонів» на сцені суто українського музично-драматичного театру.

Історично склалося, що наше життя за всіх часів було  сповнене страждань та поневолення, тому написання комедійних творів завжди стверджувало радість буття, прагнення спокійного, безтурботного, світлого майбутнього; та не варто сприймати українську драматургію лише як прояв натуралізму, оскільки вона має беззаперечні символістські витоки. У п’єсі навіть їжа символічна. У народі говорять так: хочеш їсти калачі – не сиди на печі. Після перевороту сільським чоловікам доводиться самостійно готувати, та найбільш складним їм здається процес випікання звичайного хліба, що зовсім не дивно, бо хліб – остання їжа засудженого. Таран з друзями власноручно прирекли себе на загибель, залишивши єдиний можливий шанс на спасіння – переосмислити своє життя. Не дарма Коломійцеві герої постійно їдять сало, бо ще з давніх-давен воно є нашим стратегічним продуктом у боротьбі з руйнівними набігами татар, котрим заборонялося вживання свинини; зрештою сало стало втіленням народної волелюбності. Символом благополуччя та чоловічого начала у п’єсі виступає півень. В Україні різьбленого півня встановлюють на дахах будинків для охорони, вишивають на весільних рушниках, а у комедії Коломійця прагнуть зарізати. Дійсно, через символ півня автором показана еволюція стосунків подружніх пар від занепаду чоловічої сили та гідності до відновлення козацької моці та належної поваги до жіночої статі. Також символічна стежка, якою парубок пропонує піти любій дівчині, адже кажуть, що у кохання є три дороги: хороша, погана та ніяка. У розмові двох закоханих, Грицька та Катерини, Олексій Федотович Коломієць згадує калину. Існує повір’я, за яким її дарують на весілля або на розлуку. Коли по землі українській топталися ординці, молодиці, аби не віддати свою вроду завойовникам, краяли свої обличчя; з жертовних крапельок крові проростала калина, тепер вона є символом краси та дівочої вроди.

 П’єса Олексія Коломійця «Фараони» - справжня знахідка української драматургії, яка доводить несправедливість її занедбаності та театральної неспроможності. Як можна ставити західноєвропейську класику, відштовхуючи власну ментальність? Тож доки у театрі пануватиме лицемірство, доти не знаходитиме сценічного вираження українська драматургія.