Прослушать или скачать The Play Of The 5 Balls бесплатно на Простоплеер
Вистава «Сон літньої ночі» - оригінальне сценічне прочитання п‘єси Шекспіра
режисером Андрієм Бакіровим, яке знайшло своє вираження на підмостках Харківського
Державного академічного драматичного театру імені Тараса Григоровича Шевченка.
Створюючи виставу у стилі модерн, Андрій Бакіров покладався на якісний
синтез мистецтв та специфічне світосприйняття. Основу його постановочного
методу склали тяга до абстрактного зображання дійсності, геометричним формам,
символізму, сюрреалістичному об‘єднанню первісно різного та нелогічного,
створенню певного колірного поєднання, а також наявності художньою містифікації.
Саме незвичайний, сучасний погляд на п‘єсу допоміг режисеру визначитися з
настільки багатогранною жанровою природою «Сну», як комедія-феєрія. Жанровий
характер феєрії виражається через оригінальні пластичні акценти, доповнені
світломузичними ефектами.
П‘єса написана у 90-х роках XVI століття, та інтерес до неї не згасає вже більше
чотирьох віків. Насичена подіями та яскравими характерами персонажів, вона має
заплутаний сюжет, розписаний драматургом у п‘яти актах. «Сон літньої ночі»
найбільш яскраво зображує силу тяжіючого над людьми року, чим являє надзвичайну
цінність для усвідомлення сучасною людиною себе. як маленької частини
величезного Всесвіту.
Вистава Бакірова розповідає стару історію, сповнену новими фарбами. Історія
ця піднесена дбайливо, в ній немає повчань, є лише легке відчуття сну літньої
ночі.
Використовувана на початку дії медитативна японська мелодія розслаблює,
настроює глядача на емоційну хвилю сприйняття вистави. «Сон літньої ночі»
розрахований на враження, породжуване синтезом звукових та візуальних ефектів.
Музика у ньому відмінна за стилями та неоднозначна за настроєм. Вона
складається з електронних композицій Майн Олфілда, Вангеліса, Шульца. Суміш
фолку, року, джазу, нью-ейджу та різноманіття інструментів, поєднуючись із
пластикою акторів, підтримують динаміку сценічної дії; таким чином, музика
сприятливо впливає на темпоритм вистави. Повільна фортепіанна мелодія Гендальфа
змінюється ліричним звучанням арфи Фолленвайдера, створюючи казково-романтичну,
а іноді бентежну атмосферу. Зв‘язок сценічної дії та музичних композицій
досягається за допомогою світла. Воно прямує за характерами героїв, змінюючи
свою якість в залежності від змін їх настрою; світло також укрупнює сценічну
дію, створюючи виразні нюанси до тієї чи іншої картини.
Режисером втілений особливий сценічний світ, реальні події якого
переконливо переплітаються із казкою. Кожен учасник підпорядковується спільній історії, емоційні стрибки одного
впливають на фізичні дії іншого. Пристрасність натури персонажів, мінливість їх настрою виявляються
у вмінні різноманітно сприймати світ: кохати, ненавидячи; страждати,
блаженствуючи; жити, помираючи. Герцог Афінський Тезей (актор Валерій Брильов)
та царівна амазонок (актриса Тетяна Петровська) закохані. Урочистими
піднесеними промовами вони вводять глядача до курсу подій, що відбуваються, зав‘язуючи
цим драматичну дію. У вишуканості кольору, легкості тканини та драпіровці без
зайвого пафосу «виблискують» Тезей та Іпполіта. Чим більше росте їх
прив‘язаність один до одного, тим різкіший перехід кольору їх костюмів під
кінець вистави. Виходячи з цього, ми робимо висновок, що костюми Тетяни
Карасьової належать до різних стилів та епох. Не даючи прив‘язки до конкретного
історичного часу, вони є характерною рисою героїв.
Далеко не мудрий розпорядник свят Егей (актор Олександр Ковшун) не поспішає
поєднувати земних владарів шлюбними узами. Прагнучи отримати вигоду, він прохає
розсудити залицяльників своєї доньки Гермії (актриса Аліна Колісник). Диметрія
(актор Дмитро Петров) він сам пророчить їй у чоловіки, а ось легковажного
Лізандра (актор Сергій Гусєв) недолюблює. Персонаж Ковшуна, грубий,
гучноголосий, викликає неприязнь, та в результаті опиняється безсилим перед
щирими почуттями молодих людей.
Хоча Диметрій ніколи не був центральною фігурою п‘єси Шекспіра, Дмитро
Петров органічно злився з образом, здавалося, посереднього персонажа, зумівши
наділити його неочікуваними характерними особливостями. Диметрій у виконанні
Петрова різкий, дратівливий та самозакоханий. Було б помилкою не назвати його
нарцисом. Модель поведінки, перейнята від капризної, манірної дівчини, не
розуміючої, чого вона хоче від життя у поєднанні з фізіономією красунчика вдало
підкреслює характер цього персонажа. Коли Гелена (актриса Олена Роженко), до безпам’яті
закохана у Диметрія, намагається достукатися до його почуттів, то не отримує
взаємності. Повірити у те, що парубок кохає не підлесливу Гелену, а розкуту
Гермію легко, та це лишень обман – демонстрація юнацького максималізму, бажання
бути першим завжди та усюди.
Гелена та Гермія вбрані у грецькі туніки з перламутровими накидками, що
окреслюють їх витончені фігури. На противагу чарівним жіночим костюмам,
стилізованим під античність, зовнішній вигляд кавалерів більше нагадує вбрання
казкових принців. Чуттєвість і відкритість Лізандра виражена у класичному типі
його костюма, а емоційна закритість Диметрія – у схожому з непробивним панциром
колеті.
До фантастичного світу лісових створінь крученими музичними тропами виводить
глядача ірландська етнічна музика, звуками збагачуючи міцну канву для
прорисовування нових поворотів сюжету. У картині сварки короля та королеви,
царюючих над ельфами та феями, прочитується конфлікт, оснований на відчутті
влади: кожен вважає себе господарем становища, беззаперечним лідером. На щастя
чи на жаль, але з такою життєвою позицією дуже важко знайти взаєморозуміння.
Для Оберона (Заслужений артист України Сергій Бережко) і Титанії (Заслужена
артистка України Оксана Стеценко) створені найбільш екзотичні костюми. Червоне,
зшите із порізаної тканини вбрання, схоже на язички спалахнулого полум‘я, дає
уяву про міфічну суть лісових покровителів – владних та небезпечних. Їх піддані,
одягнені в еластичні костюми тілесного кольору, виглядають природно та
гармонічно. Гра світла на тканині надає ельфам та феям магічної чарівності. Інтригу,
об‘єднуючу всіх героїв, вправно зав‘язує лісовий дух Пак (Заслужений артист
України Едуард Безродний), який знаходиться на службі в Оберона. У його
характері плутати, шуміти, лякати та перетворювати будь-які отримані ним завдання
у захопливу гру. Недовго думаючи, Пак проводить за ніс свого заступника,
навмисно плутаючи персонажів, і навмання зачаровуючи їх любовним зіллям.
Безвольні герої мов би перетворюються на маріонеток, керованих жартівником та
пройдисвітом. Лише завдяки хитросплетеній інтризі двом паралельним світам
(реальному та казковому) вдається зійтися один з одним.
Режисером, на контрасті зі світом лісових істот, розроблені сцени з цеховиками.
Тесля, столяр, ткач, кравець, мідник зібралися разом, аби зіграти виставу на
честь весілля владарів - Тезея та Іпполіти. У найкращих традиціях вуличного
театру Середньовіччя віднайдений архетип актора того часу. Костюми ремісників
контрастують з іншим пишним вбранням своєю простотою та вільним покроєм. Карикатурність
образів героїв та фарсові ситуації, які вони створюють, переплітаючись із
закрученою Паком інтригою, визначають жанр вистави – феєрію. Органічним фоном
до розіграних ремісниками інтермедій є гра на лютні, невдоволене сопіння
дудочки та метушливий вереск дзвоників, мелодійно переплетених у композиції Фолленвайдера «The play of the five balls»,
що лейтмотивом проходить через усю виставу.
Аскетичний спосіб оформлення площинних декорацій належить до єдності
зображення місця та часу дії. Сценографія «Сну» тісно пов‘язана з загальним
пластичним рішенням за рахунок використання живих декорацій. Мізансценування
розроблене по спіралеподібній траєкторії за допомогою постановника пластики
Армена Калояна. Прості, але синхронні пластичні етюди фей та ельфів на фоні
темного задника створюють враження безперервного руху, змінюючи простір,
дозволяючи переміщувати дію із однієї картини у іншу. Лісові баталії показані
за допомогою незвичайно стилізованих рослин. Спірале- та трубоподібні дерева
золотого та срібного кольору нетипові для земної природи, зате легко вписуються
до спільного рисунку вистави. Таким чином, декорації у «Сні» ситуативні. Лише
для рідкісних, але феєричних появ Титанії та Оберона сценографу знадобилося
використання потужних візуальних засобів - вертіння обертового кругу та
застосування світло-димових ефектів.
У виставі присутні алегорія та символіка. Наприклад, ліс, у якому
відбувається майже уся дія, є уособленням таємничих та надприродних сил. Здається,
він спочатку вбирає у себе чужі страхи та переживання і, ніби формуючи власний
дух, оживає. Не дивно, що герої «Сну», знаходячись у лісі, переживають дуалізм
емоції. Закручені сріблясті клубки, розташовані на сцені по колу, подібні до кущів
глоду та символічно нагадують нитки людської долі, що їх плели богині Мойри;
натомість, золотаві спіралі, верхівками спрямовані до театрального неба,
нагадують стрункі кипариси, що є символом смерті у грецькій міфології та
водночас - життя у християнстві. Символіка, подібно до художнього оформлення, відобразила
магічні стильові тенденції у виставі.
Сучасній людині, як ніколи, потрібно відчути зв‘язок з природою та
пройнятися до неї повагою; зрозуміти, що чари існують - вони містяться у
людських почуттях. Ліричні та комічні образи шекспірівських героїв, втілені
акторами, відзеркалено зображують життя реальних людей, що сповнені сумнівами
та переживаннями. За допомогою численних виразних засобів режисеру вдалося
показати відчуженість людини від природи.
Дія вистави логічно закільцьована. Згідно з пластичним рішенням вона
постійно посилюється, чергуючи сцени появи молодих закоханих, лісових істот та
театру ремісників. До речі, Андрій Бакіров вдало використовує прийом «театру у
театрі», втіленню якого сприяє сама драматургія.
«Сон літньої ночі» сприймається як казка, яка, тим не
менш, залишає по собі сильні враження. Промовляючи фінальні слова до глядачів, лісовий
дух Пак ніби продовжує свою нескінченну гіпнотичну гру: «Уявіть, що ви заснули,
й перед вами сни минули».
Комментариев нет:
Отправить комментарий